Історія

Історія

Історія Закарпаття

Закарпаття – казковий куточок на Заході України.

Це наймолодша область нашої країни, що межує з чотирма східно-європейськими державами.

Закарпаття – край високих гір і швидких річок, прекрасних ландшафтів. Тут первозданна природа, чисте цілюще повітря.

Увесь історичний шлях Закарпаття — від найдавніших часів і до наших днів — можна поділити на кілька періодів:
1. Стародавні часи, який хронологічно продовжується до IX ст.;
2. Феодальна доба — з IX ст. до середини XIX ст.
3. До 1918 року, Закарпаття входило до складу Угорщини та Австро-Угорщини.
4. Період розвитку капіталізму (друга половила XIX — поч. XX ст.) — період між двома світовими війнами, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини;
5. Угорська окупація 1939—1944 років;
6. Закарпатська Україна (період 1944—1945 рр.),
7. Повоєнний період, коли Закарпаття приєдналося до України.

Одна із перших згадок про життя людей на території Закарпаття відноситься до періоду раннього палеоліту (близько 500 тис. років до н. е.). Сюди під тиском римлян з долин Сірета і Прута переселилися карпи – одне з фракійських племен. За думкою багатьох вчених від назви цього племені і отримали назву гори Карпати.

Минуле Закарпаття нерозривно пов’язане зі східними слов’янами. Археологічні джерела засвідчують, що вже в стародавні часи його населення мало високу матеріальну і духовну культуру, генетично спільну з культурою племен Придніпров’я, Подністров’я, Лісостепу, Волині і Прикарпаття, де в І тисячолітті н. е. відбувався інтенсивний процес формування східного слов’янства. Важливою подією в історії Закарпаття було входження його в IX—XI століттях до активної сфери впливу потужної східнослов’янської держави — Київської Русі, яка на той час мала високу матеріальну і духовну культуру. Відірване з кінця X століття від основного кореня — східного слов’янства, Закарпаття до середини XX століття входило до складу Угорського королівства, Австрійської Габсбурзької монархії, Чехословацької республіки, Гортистської Угорщини, але, зберігаючи етноніми «русь», «русини», ніколи не втрачало своєї слов’янської сутності та економічних і культурних зв’язків з народами по той бік Карпат. Після розгрому Австро-Угорщини в роки першої світової війни (1914—1918) на основі рішень Паризької мирної конференції, Сенжерменського мирного договору в 1919 році і Тріанонського договору в 1920 році Закарпаття одержало статус автономії у складі Чехословацької Республіки. Весною 1939 року, коли Гітлер розчленував Чехословаччину в результаті проведення двох арбітражів у Відні, всі південні райони Закарпаття, де проживала більшість угорського населення були віддані Угорщині (1,523 з населенням 173 233 чоловік). На початку 1939 року на території краю виникло нове державне утворення — Карпатська Україна, Сойм якої обрав першим її президентом о. Августина Волошина. Та 15 березня 1939 року війська Гортистської Угорщини окупували територію всього краю і припинили існування цього державного утворення. Після визволення краю Червоною Армією в жовтні 1944 року в Закарпатті була проголошена самостійна держава — Закарпатська Україна зі своїм урядом — Народною Радою. Це державне утворення існувало лише до липня 1945 року, коли відбулося приєднання із УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З’їздом народних комітетів Закарпатської України «Маніфесту про возз’єднання з Радянською Україною».

Закарпаття багате своєю історією. В краї нараховується 1817 пам’яток історії, 496 – археології, 48 -мистецтва.

• найдавніша стоянка первісної людини у Центральній і Східній Європі знаходиться в Королеві Виноградівського району і датується близько 1 млн. 100 тис. років;
• за свою історію територія Закарпаття перебувала під впливом або у складі різних племен, народів і держав: кельтів, гунів, аварів;
• у IX ст. тут виникає слов’янське князівство, очолюване легендарним князем Лаборцем; 896 р. через Верецький перевал в Тисо-Дунайську низовину проникають племена угрів на чолі з Алмошем;
• певний час (у X ст.) край перебував під сферою впливу Київської Русі; на протязі X-XIII ст. ”нічия територія” (“res nullis”), або так звана “буферна зона” (“terra indagines”) під назвою “Руська марка” (земля) (“Marchia Ruthenorum”) край входить до складу Угорського королівства;
• у березні 1241 року територія Закарпаття була спустошена монголо-татарською навалою хана Бату;
• з середини XIII ст. почалося заселення краю німецькими колоністами та переселенцями з Галичини, Поділля, Покуття;
• певний час (друга половина XIII – початок XIV ст.) частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинської держави; наприкінці XV ст. на території краю нараховувалося 531 поселення, з яких близько 20 – міського типу, загальною чисельністю населення близько 100-115 тис. чоловік;
• 1376 р. королева Угорщини та Польщі Ержебет надала Мукачеву статус привілейованого міста;
• 1391 р. константинопільський патріарх Антоній надав Грушівському монастирю статус ставропигії (незалежності);
• 1394 р. на Закарпаття прибув подільський князь Федір Корятович, який заснував монастир на Чернечій горі у Мукачево;
• 1440 р. засновано окреме мукачівське єпископство (перший єпископ згад.1491 р.);
• 1526 р. більша частина краю, крім Ужанського комітету, опинилась у складі Трансильванського князівства (кн. Янош Запольяї), котре перебувало у васальній залежності турецького султана;
• 1558 р. посли московського царя Івана ІV Грозного, повертаючись із Константинополя, зупинилися в Угольському монастирі (с.Угля Тячівського району);
• 1566 р. відбувся спустошливий похід турків на Закарпаття і Словаччину;
• протягом XVII – початку XVIII століть територія краю була охоплена угорськими антигабсбургськими повстаннями (1604-1606 рр. І.Бочкої, 1678-1685 рр. І.Текелі та І.Зріні, 1703-1711 рр. Ференц ІІ Ракоці);
• 24 квітня 1646 р. в церкві Ужгородського замку 63 священики прийняли унію з Католицькою церквою (1689 р. папа римський Олександр VIII приєднав католицькі общини русинів східного обряду до Апостольської столиці);
• 1690 р. перестало існувати Трансильванське князівство і вся територія Закарпаття ввійшла до складу Австрійської імперії;
• 1728 р. значна територія Закарпаття (Мукачівсько-Чинадіївська домінія Березького комітату) перейшла до рук австрійських графів Шенборнів (всього 170 населених пунктів з населенням 14 тис.чол.);
• 1846 р. в чотирьох комітатах Закарпаття за переписом проживало 468 838 чол., з яких 235 266 – русинів, 119 816 – угорців, 64 917 -румунів, 24 589 – євреїв, 13 857 – словаків, 10 351 – німців;
• 1799-1804 р.р. з’явився перший нарис з історії Закарпаття священика Іоаникія Базиловича ;
• 1830 р. опубліковано граматику священика Михайла Лучкая, а в 1843 р. завершено його рукопис 5-й “Історія карпатських русинів”;
• 1847 р. опубліковано перший в історії краю буквар “Книжиця читальная для начинающих” священика Олександра Духновича;
• 1849-1850 р.р. Ужгород був центром Руського автономного територіального округу в складі Австрійської імперії;
• 1861 р. випущено першу газету на Закарпатті “Карпатський вісник” (угор.мовою);
• 1865 р. закладено першу вугільну шахту в с. Ільниця (Іршавського району);
• 1869 р. в Ужгороді почав діяти перший в краї лісопильний завод;
• 1872 р. відкрито першу залізницю Ужгород-Чоп;
• 1897 р. з’явився перший телефонний зв’язок Ужгород-Будапешт;
• 1902 р. здано в експлуатацію першу в краї Ужгородську електростанцію;
• 1907 р. збудовано перший театр в Ужгороді;
• на протязі 1870 – 1914 рр. до США емігрувало офіційно 180 тис., а нелегально 400 тис.чол. із Закарпаття;
• 10 вересня 1919 р. Закарпаття ввійшло до складу Чехословацької республіки. 29 лютого 1920 р. у Конституції ЧСР з’явилася офіційна назва краю – Підкарпатська Русь. Тоді ж було створено і герб Закарпаття. Першим губернатором її став Георгій Жаткович;
• саме в часи Чехословацької республіки Закарпаття отримало сучасну архітектурну і культурну довершеність;
• 1927 р. в Ужгороді відкрито єдину в Європі ромську (циганську) школу;
• 27 жовтня 1938 р. Підкарпатська Русь одержала автономію у складі ЧСР на чолі з першим прем’єром Андрієм Бродієм;
• за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 р. частина Закарпаття, з містами Ужгород, Мукачево і Берегово відійшла до Угорщини;
• в іншій частині Закарпаття 15 березня 1939 р. з центром у Хусті було проголошено незалежну Карпатську Україну на чолі з президентом Августином Волошином;
• з березня 1939 до жовтня 1944 р. Закарпаття перебувало знову у складі Угорщини;
• у боях за визволення Закарпаття у жовтні 1944 р. військами 4-го Українського фронту під командуванням генерала І.Петрова загинуло понад 10 тис. радянських бійців;
• 26 листопада 1944 р. І-й з’їзд Народних комітетів проголосив у Мукачеві “Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною”;
• 29 червня 1945 р. у Москві було підписано договір про входження Закарпаття до складу УРСР (першим головою НРЗУ був І.Туряниця);
• 18 жовтня 1945 р. було відкрито Ужгородський державний університет (першим ректором був С.Добош);
• 22 січня 1946 р. утворено Закарпатську область у складі УРСР;
• 1946 р. ужгородська футбольна команда “Спартак” стала чемпіоном України;
• 1956 р. було споруджено Теребле-Ріцьку ГЕС (на 130 млн. кВт/год на рік) та запущено електропотяг від Мукачева до Лавочного;
• у липні 1990 р. Ужгород став місцем проведення Всесвітніх дитячих олімпійських ігор.

Історія с.Сторожниця

Сторожни́ця – село в Ужгородському районі Закарпатської області на ріці Уж. Колишня назва – с. Мовро. В письмових джерелах село відоме під назвою “Ewr”, “Hewr”, “Jowra”. Перша письмова згадка про Сторожницю датується 1288 роком. На початку це було поселення королівських стражників, які охороняли дороги Руської Крайни, що вели до Ужгорода. В XIV ст. засічні (розмежувальні, прикордонні) лінії були зруйновані і охоронці засік (кордонів) перетворилися в землевласників, вільних землеробів або кріпаків. Наприкінці XIII ст. Сторожниця стає власністю шляхти, яка до свого прізвища додає прикладку “de Hewr”, “de Ога”, “devr”.

Перші достовірні згадки про Сторожницю відносяться до кінця ХІІІ століття, історія зберегла письмові записи про Сторожницю від 1288 року. В ці часи тут проживали тільки королівські стражники, які охороняли дороги Руської Крайни, що вели зі Сходу через Ужгород на Захід. За історичними розвідками відомого вченого Петра Сови найпершою назвою села, що дійшла до наших днів, була назва Йовра. Збереглися згадки про те, що поселення Йовра відігравало важливу сторожову роль для королівського міста Ужгород ще в до татарські часи. Йовра на угорській мові відповідає змісту «сторож, сторожовий пункт».

Цікаво відмітити, що вже з ХІУ століття за володіння Йоврою велася постійна боротьба між відомими угорськими родинами. Спочатку селом володіла заможна родина Дахо, члени якої навіть ділові документи підписували прізвищем Йовр (Eor) – за назвою села. Пізніше село за рішеннями владної королівської верхівки переходило у власність теж відомих в Угорщині династій Ирдик, Паладі, Тібаї, котрі володіли і іншими селами навколо Ужгорода.

У 1802 році на запрошення Ужгородського префекта в Йоврі з’явилися перші словацькі поселенці. Варто підкреслити, що в послідуючі роки словаки внесли значний вклад в розвиток Сторожниці. Зусиллями всіх жителів упродовж 1882-1886 років в селі будувалася школа.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 червня 1946 року село Йовра було перейменовано у Сторожницю. Велику роль в розбудові сьогоднішньої Сторожниці в післявоєнні десятиліття відіграв створений на сільських землях колгосп ім. М.Горького, котрим в різні роки керували відомі в області люди.